Протезування українських військових: партнери з Вашингтона розказали про підтримку США

Марина Кісаделі

Редактор

Американські діячі, партнери у рамках програми Operation Renew Prosthetics завітали до Києва та розповіли про програми протезування українських військових у США.

Про це в ексклюзивному інтерв'ю Новини.LIVE розповіли співзасновник МСОР Майк Коркоран, колишній помічник Білла Клінтона, керівник програми протезування українських військових у США Білл Ендікот та Голова правління міжнародного фонду "Future for Ukraine" у Польщі Олена Ніколаєнко. 

Олено, розкажіть будь-ласка, як ваш фонд відправляє на протезування військових. Як можна потрапити до вашого фонду? 

"Взагалі програму ми розпочали ще рік тому, коли ми зрозуміли, що дійсно українські військові, які отримують надскладні поранення та надскладні ампутації досить складно українським протезистам. Протезисти стикнулися з цією ситуацією, що вони не можуть допомогти їм. І ми вирішили для себе, що нам важливо допомагати українським військовим, тому що коли ми ставимо їх на ноги, це підіймає не лише дух військових, а й нас. Ми розпочали цю программу та почали шукати партнеріві знайшли в Сполучених Штататах Америки найкращу клініку, яка надає цю допомогу. Нашим першим пацієнтом був Олександр Чайка. Ми опікувалися з ним ще з самого початку, коли він потрапив лише до лікарні. І після того, як в нас був Олександр про це дізналися й інші військові й почали до нас звертатися. Звернутися до нас можна через сайт, залишити заявку", — відповіла Олена Ніколаєнко. 

Чи багато складних випадків ви зустрічаєте? 

"За статистикою близько 10% військових, які отримали поранення внаслідок бойових дій і вже їм було ампутовано кінцівки, це складні випадки. Тому звичайно їх багато. Ми маємо чергу з таких пацієнтів", — додала Олена Ніколаєнко. 

Як почалася історія центру, як ви з Біллом обʼєдналися?

"У 2002 році ми започаткували Медичний центр ортопедії та протезування, а у 2005 році ми уклали контракт із американськими військовими, щоб доглядати за пораненими воїнами, які повертаються з Іраку та Афганістану. Але до цього я був олімпійським спортсменом, змагався за Ірландію, что і на Олімпіаді-92, і Олімпіаді-96, а перед Олімпіадою-92 я проходив тренування з веслування на каное та слалому",  — сказав Майк Коркоран.

Як почалася ця історія для Білла?

"У 1988 році я очолив програму обміну спортсменів на байдарках з Радянським Союзом. І я тоді зустрічався з українськими та російськими спортсменами та тренерами. І з тих пір я підтримував з ними зв’язок, зокрема і у режимі реального часу, коли розпочалася повномасштабна війна. Але минулого літа я відчув, що мені потрібно зробити більше, ніж просто поговорити з цими хлопцями. Тому мені потрібно було щось зробити. І я знав про те, що Майк допомагав американським солдатам під час війни в Іраку та Афганістані, і, як він вам сказав, 30 років тому Майк був у моїй команді. Тож тепер я вирішив потрапити до команди Майка. І я запитав його, чи не хоче він щось зробити для українських солдатів. І він сказав так, отже ми тут", — сказав Білл Ендікот.

Чи складно у 2023 році допомагати нашим і які послуги надаються нашим солдатам у США?

"Зараз ми опікуємося солдатами у Вашингтоні та на Мальті. А відповісти на ваше питання не складно, тому що ми маємо досвід лікування понад 1000 американських поранених воїнів. Отже, єдина різниця між американськими та українськими солдатами – це мова, знаєте, але поранення однакові. А так це не важко. Але українцям важко потрапити в США. Більше поранених бійців можна обслужити тут, у Києві. І це мета — забезпечити допомогу постраждалих українців в Україні", — сказав Майк Коркоран.

Скільки зараз допомогли нашим?

"На даний момент ми загалом допомогли 14 українським пораненим воїнам, чотирьом надали допомогу на Мальті і десятьом у Сполучених Штатах. Ми опікувалися також морським піхотинцем США, який воював разом з українськими солдатами і втратив руку на цій війні. Тож його повернули до Сполучених Штатів, і ми також подбали про нього", — сказав Майк Коркоран.

Що саме робив у команді Клінтона?

"Ну, я був директором з досліджень і аналізу в Офісі з Політичних питань. А це означало, що ми щотижня повинні були інформувати президента про те, що відбувається у внутрішній політиці. Тому ми були його очами і вухами щодо політики в США. Щоп’ятниці мені доводилося писати звіт приблизно на 30 сторінках про те, що сталося в політиці США", — сказав Білл Ендікот.

Як Майк почав співпрацювати з міністерством оборони США?

"Наше місце розташування (мед центр) було за три кілометри від лікарні Волтера Ріда. Хоча це не мало нічого спільного, це просто було поруч. Вони укладають контракт, щоб люди могли брати участь у торгах на надані послуги. І ми беремо участь у такому тендері. Ми склали пропозицію і план по виконанню. А вони уклали з нами контракт, і через 17 років ми все ще там. Звісно, ми поновлювали договори. Маю на увазі, що це був не 17-річний договір, все почалося з невеликого контракту, а потім нам доводилося подаватися кожні три роки, щоб отримати контракт знову. І це вдається, бо ми набуваємо все більшого досвіду в роботі з цим типом травм, тому що це дуже унікально. Єдині країни, які мають такі поранення, це країни, які скрізь воюють. Тож ми отримали контракт, і вже з наступного тижня почали працювати в лікарні", — сказав Майк Коркоран.

Які найбільш складні ситуації були? 

"Ну, я думаю, перше, що потрібно було, – просто зробити наші послуги добре відомими. І тоді це було питання – як потрапити в ЗМІ. А у нас була людина, яка спочатку жила в Києві, а потім мала поїхати до Кракова. І вона допомогла нам викласти історію в українських ЗМІ. У Сполучених Штатах є стара приказка: щоб потрапити в новини, ви повинні бути в новинах. Тож ми взяли цю історію, і ми могли поширювати її, а потім ми отримували все більше й більше уваги преси, і Майк давав коментарі пресі. Так ми почали отримувати багато історій. А потім програма стала загальновідомою", — сказав Білл Ендікот.

"І американці хочуть допомогти. Це найважливіше. Вони дуже підтримують Україну і це очевидно демонструють, надаючи зброю, розвідувальні дані та допомогу військовим. Водночас і коли ми почали лікувати українських солдатів у Вашингтоні, там була велика підтримка громади. Люди просто цікавилися, що ж ми робимо", — сказав Майк Коркоран.

"Хочу додати, що ще один дуже важливий аспект був у тому, щоб знайти спосіб перевезти солдатів до нас, і саме так ми познайомилися з організацією "Future for Ukraine", тож це було дуже важливою частиною процесу", — сказав Білл Ендікот.

Розкажіть про відомих пацієнтів Майка?

"Теммі була пілотом гелікоптера. У неї влучили з РПГ. Гелікоптер не вибухнув, але вона втратила ноги й поранила руку. Коли Теммі одужувала, і Волтер Рід і ми піклувалися про неї. Її попросили піти в політику, і вона стала сенатором США. У мене є пацієнт, який є власником бейсбольної команди Washington Nationals. Він інвалід. Він не солдат, але переніс ампутацію. Але багато наших солдатів з ампутованими кінцівками – це поранені воїни, які пішли в Конгрес, які збираються брати участь у Паралімпійських іграх, або просто у спорті. Знаєте, життя після ампутації — це не сидіти в інвалідному візку. Життя після ампутації - це так само кар'єра, сім'я, можливість займатися спортом чи бути воїном. Знаєте, це нормальне життя, ти просто користуєшся протезом", — сказав Майк Коркоран.

Як люди живуть далі після ампутацій та протезування, психологічні історії з якими стикалися в центрі?

"Найкращий спосіб – це подбати про психологічний аспект усього цього, тому що втратити кінцівку – це все ж спустошує. Те, що ми робили в Walter Reed, – лікували пацієнтів разом в одній кімнаті, тому вони не були ізольовані. Тож у нас було чотири-п’ять солдатів в одній кімнаті, які працювали над протезуванням. Вони були майже як товариші, і це зменшує біль, коли вони бачать, що інші люди мають ті самі проблеми. Або могло бути так, що у кого ампутація нижче коліна, він скаржиться, а потім хлопець поруч з ним не має обох рук, а в іншого хлопця поруч з ним відсутні всі кінцівки. Тому ми працюємо разом, як команда, це хороша позитивна атмосфера, і наше завдання — відновити цих хлопців", — сказав Майк Коркоран.

Розкажіть про відповідальність Білла в програмі та переформатування на цю посаду.

"Насправді процеси дуже схожі. Однією з речей, які ми робили в Білому домі, було постійно проводити заходи та створювати нові соціальні програми. Тож я мав із цим великий досвід. Але тепер моя роль полягає в тому, щоб консультувати Майка, наскільки це можливо, щодо стратегії та у подібних питаннях. Ми складаємо програму. По-перше, у Сполучених Штатах ця тема тільки починалася. Тоді я подумав, можливо, ми могли б заощадити гроші, зробивши це на Мальті, тому що це було б менше витрат на дорогу. А потім найвищою мрією завжди було зробити це в Україні. І навчити зрештою українців робити це самостійно. І це була мрія. Зараз я тут, минув рік і один день після того, як ми вперше подумали про проект, і, відверто кажучи, він пішов значно швидше, ніж я очікував", — сказав Білл Ендікот.

Як багато центрів та пацієнтів на рік?

"Ми фактично прилетіли туди та побудували центр за допомогою уряду Мальти. І ми піклуємось про всіх людей з ампутованими кінцівками на Мальті. У Сполучених Штатах ми, ймовірно, піклуємося про близько 2500 пацієнтів на рік у наших центрах, можливо, про близько 3000", — сказав Майк Коркоран.

Чи важливо українським солдатам їхати на протезування за кордон?

"Що ж, я вважаю це за потрібне з кількох причин. Перш за все, якість обслуговування, яку ми можемо гарантувати, дуже висока. Але крім цього, я думаю, що важливо, щоб українські солдати та український народ бачили, що пересічні американці, як Майк та я, а ми не є частиною нашого уряду, що такі пересічні американці підтримують те, як українці борються за свободу. І мене вразив той факт, що багато українців сказали мені, що для них дуже важливо бачити, що прості американці справді дбають про це", — сказав Білл Ендікот.

Чи був план відкрити центр в росії?

"Ні", — сказав Майк Коркоран.

Які перші думки, коли росія напала на Україну?

"Я виріс під час холодної війни. І для мене це був своєрідний флешбек всього того періоду. Коли я дивлюся на останні 100 років історії, то згадую божевільних диктаторів, які один за іншим хотіли і пробувати захопити величезні частини світу. У нас є Кайзер і Перша світова війна, у нас були Гітлер, Муссоліні, Тодзьо і Друга світова війна. І також Сталін і холодна війна. І для мене це було поверненням того самого. І ми повинні це зупинити. Ми маємо протистояти цьому. І я був вражений здатністю та готовністю України це зробити, і я просто хотів вам допомогти, і тому ми придумали цей спосіб", — сказав Білл Ендікот.

"Я хотів би відповісти таким чином: це неймовірно погано, що Росія робить таке в 21-му столітті. І я не бачу в їхніх діях жодної мети, окрім того, щоб просто знищити Україну, вбивати жінок і дітей, вбивати і своїх солдатів. Для мене моя діяльність – це можливість допомогти доглядати за пораненими воїнами, що я й роблю. Це так, це честь. Це не схоже на важку роботу. Це просто робота. Після війни, коли Україна переможе, ваші бійці будуть визнані героями. І вам потрібно буде піклуватися про поранених. І те, що ми маємо можливість допомогти в цьому, мене дуже задовольняє", — сказав Майк Коркоран.

"Особисто я вважаю, що це дуже відрадно, навіть більше, ніж перемога на Олімпіаді, яку виборола моя команда в 1992 році. І причина в тому, що ми зараз допомагаємо людям, які стикаються зі смертю, отримати нове життя. Тому для мене це одна з найвідрадніших справ, які я робив у своєму житті", — сказав Білл Ендікот.

Чи є в планах відкрити центр у Києві?

"Ми хочемо відкрити центр тут, у Києві, і ми хочемо мати можливість забезпечувати українських солдатів такими ж типами протезів, якими ми забезпечуємо американських солдатів. Але це буде саме для України, тобто це не просто як робота компанія, ми працюємо для України",— сказав Майк Коркоран.

Чи вперше ви в Україні і чим тут займаєтеся?

"Так, я вперше в Україні, ми приїхали потягом із Польщі і зупинилися у Львові на кілька днів, це дуже гарне місто. А потім ми приїхали сюди в Київ, і це був неймовірний досвід. Ми зіштовхнулися з болем людей, ми відвідали Бородянку, побачили руйнування, і це ще більше вразило мої почуття, тому що це не військові цілі. Це будинки людей. Я бачив, ми бачили по телебаченню, що зробили росіяни, і для мене це непростимо. Знаєте, я християнин, але я б цього не пробачив. Це просто за межею. І, знаєте, я справді пишаюся зусиллями України в боротьбі з росіянами, щоб повернути те, що вам належить по праву. Я думаю, ви хороші люди", — сказав Майк Коркоран.

Які ваші враження після візиту в Київ?

"Це мій другий візит в Україну. Перший був у 2006 році, давно. Він був повʼязаний з веслуванням на каное. І я проводив більшу частину свого часу з каное-клубом, вони провели для мене екскурсію містом, але в основному йшлося про спорт. Тож це інша подорож. І я думаю, що під час цієї поїздки мене вразило те, як Україна намагалася повернутися до нормального життя, навіть у розпал війни. І ми бачимо, як люди займаються повсякденним життям і роблять усе найкраще, навіть під час війни, і це дуже надихає — бачити, як люди справляються з цим", — сказав Білл Ендікот.

Чи не страшно було приїздити у країну з війною?

"Усі, з ким я спілкувався, дуже боялися поїздок в Україну. Тому я нікому не казав, що збирався в цю поїздку. Я скажу їм, коли приїду додому, що зробив це, але я не сказав їм заздалегідь, тому що знав, що вони хвилюються. І тому я мовчав про поїздку, поки не повернуся додому. Але пізніше розповім всім, що ми бачили", — сказав Білл Ендікот.

"О, я не хвилювався. Скільки нам відведено, стільки відведено, чи не так? Тому для мене місія – це найважливіше. Я поїхав на Гаїті після землетрусу в 2010 році. І це країна беззаконня, у нас навіть була охорона, але ми були там, бо люди цього потребували. Тому неможливо казати "давайте просто почекаємо, поки закінчиться війна". Отже, ми знали, що це не дуже безпечно. Але насправді це навіть безпечніше, ніж я очікував. І знаєте, те, що я бачу в Україні, — це стійкість, і вона дуже, дуже потужна. І, як сказав Білл, ви продовжуєте жити своє життя. Ви займаєтеся повсякденними справами, ходите на роботу, в школу, ну знаєте, ходите обідати, тощо. А Путін хоче смерті та руйнування, а ви цього не дозволяєте. І це вже перемога, правда? Тому зараз я не нервував", — сказав Майк Коркоран.

"Можу я теж додати? Майк і я досвідчені спортсмени-веслучальники. Ми звикли ризикувати. Ми розраховуємо ризик. Ви плануєте, ви бачите, який ризик, ви оцінюєте його, і ви думаєте, що можете його подолати. Тоді ви ризикуєте. Ось що ми тут зробили", — сказав Білл Ендікот.

Раніше ми писали про історію військового, який пережив ампутацію.
 

Читайте Новини.LIVE!

Підписатися Підписатися